Контакты редакции:

ул. Коблевская 2/4 оф.4,
Одесса, 65125, Украина

Свяжитесь с нами!

Вкотре говорю собі: #НЕЗДАВАЙСЯ

Я хочу жити, як і багато інших, у заможній Україні, економічно розвиненій Україні і пишатися тим, що ми – українці. Я показую приклад, як це потрібно робити. Як українська аграрна компанія не завдяки підтримці, а всупереч розбудовує інфраструктуру, суднобудівну галузь, будує флот з українського металу під українським прапором. Аграрний сектор отримує значно кращі економічні умови, а автомобільні шляхи розвантажуються на сотні тисяч автомобілів. Ось це і є, в моєму розумінні, справедливість – не для себе, а для країни.

Кожен із нас відчував несправедливість у різних її проявах: по відношенню до себе, своїх рідних, друзів чи країни. І я теж не виняток, адже зробив себе сам, пройшовши довгий шлях від сільського хлопчика до відомої в Україні людини.

Несправедливість загартовувала мене, змушувала не здаватися і перемагати. Але якщо в дитинстві відновлення справедливості в переважній більшості залежало від самого себе чи батьків, то з часом і досвідом починаєш помічати і зіштовхуватися з несправедливістю таких великих масштабів, що подолати її можливо тільки об’єднавши критичну масу талановитих, професійних та патріотичних людей: інженерів, металургів, суднобудівників, аграріїв, вчителів, медиків та ін. І ніяк інакше, бо мова йде про несправедливість у масштабах держави, коли на ній починають паразитувати сотні, а то й тисячі халявщиків, які потрапили у владу випадково чи й навмисно заради власної наживи та самозбагачення. Натомість ми з вами бачимо, як фінансовий стан країни погіршується, а економіка стає все слабшою…

Сказати, що при владі тільки непрофесійні люди, теж не можна. У владних структурах або у компаніях, що їх обслуговують, є дуже талановиті люди з недержавницькою позицією, які обслуговують клани, або тих, що привели їх до влади. І спокуса отримати більше і більше грошей така велика, що вони працюють не на державу, а для самозбагачення, перетворюючи її у корито. Вони вміло використовують прогалини у нашому законодавстві і системі, щоб боротися проти нас з вами, проти чесного бізнесу, проти країни. Вони насміхаються над тобою, роблять тебе винним у своїх же помилках чи бездіяльності. Вони нікого не чують і навіть не намагаються зрозуміти, бо у них є влада, судова система, силові структури і та інше. У них власна справедливість…

Я бачив багато несправедливості, але сьогодні хочу звернути увагу на одну надзвичайно масштабну. Можливо комусь спаде на думку, що мене ця несправедливість не стосується. Але не обманюйте себе – вона впливає на життя кожного з нас і не кращим чином.

Нажаль, сьогодні Україна – це не морська держава, а країна біля моря. У нас немає повноцінного військово-морського флоту, хоча ми й маємо найбільшу морську прибережну зону у Чорному та Азовському морях. Про річковий флот ми теж від чиновників чуємо лише слова, але жодних реальних дій. Багаторічна недолуга політика призвела до того, що національне суднобудування знищено. 31 завод не працює, як не працюють і 140 тисяч суднобудівників. Зупинились й супутні галузі економіки. Це справедливо? Ні.

Маю право так говорити, бо інвестував в економіку країни більше 2,2 млрд доларів США. За п’ять років збудували кращий в Україні суднобудівний завод, на якому працює кожен п’ятий суднобудівник України. Всього в цій галузі зараз задіяні до 5000 людей. Ми з українського металу збудували і продовжуємо будувати кращий в Україні флот (77 суден). Який ходить під українським прапором і на якому працюють 600 українців, які знову-таки отримують заробітну плату і сплачують податки в Україні.

Під час прийому на роботу, коли співбесіду проводжу я, завжди говорю молодим людям – не соромтеся запитувати у більш досвідчених колег. Учіться на їхньому досвіді. Буде набагато гірше, якщо ви щось наробите «геніального», а рятувати чи виправляти ситуацію буде вся компанія. Не нагадує вам ця ситуація нашу країну? Коли молоді «талановиті» управлінці впроваджують «новели», а вигрібає вся країна.

Суто гіпотетично. Якби я прийшов до влади, перш за все, дізнався про проблеми галузі. Зустрівся б з людьми, які є рушійною силою тієї чи іншої сфери (в позитивному сенсі), вивчив би їхній досвід і впроваджував би його на практиці.

Що ми маємо в реаліях? Міністри не вважають за потрібне дослухатися до порад успішного і чесного бізнесу. Складається враження, що саме пан Криклій збудував суднобудівний завод, флот і інвестував в економіку мільярди доларів, а я хочу йому презентувати фантомні проєкти.

Якось мене з суднобудівниками запросили на одне з засідань транспортного Комітету ВРУ. Голова комітету попросив мене чесно розповісти про проблеми галузі. Звичайно, що я як чесна людина поділився з членами комітету різними проблемами. І що ви думали? Мені сказали хоча б «спасибі»? Ні. Розповідаючи, я бачив зневажливі та зверхні погляди можновладців. Так, правильно, подумав я, це ж я – колишній директор кар’єру, ресторатор чи інше, а вони – суднобудівники з досвідом, і саме вони повинні вказувати нам, що і як робити.

Звичайно, що спостерігати за такою несправедливістю я не можу і не буду, саме тому й борюся за те, щоб нове законодавство у сфері внутрішнього водного транспорту було справедливим для України, для чесного бізнесу, для кожного з нас. Тільки такий підхід допоможе відновити справедливість і відродити Україну як морську державу, а не державу біля моря. Саме тому я критикую черговий, переписаний з попередньої версії, але все з гіршою і гіршою якістю, проєкт закону «Про внутрішній водний транспорт» тепер уже під номером 1182-1-д. І мене знову намагаються безпідставно звинуватити у нібито бажанні монополізувати річку. Але я за створення рівних конкурентних умов для кожного. Я проти пільг, проти екологічного свавілля, проти створення джерел екологічних лих на українських річках, проти нанесення збитків державі та паразитування на ній. Я за те, щоб український прапор поважали не лише на словах, щоб в Україні поважали українське.

Чому я такий категоричний? Ось факти.

– Законопроєктом № 1182-1-д знищують екологію шляхом надання можливості скидання до річок суднових стічних вод на ходу (пп.2 п. 4 Розділу 12 Прикінцевих та перехідних положень). Просто уявіть собі, як від моря до кордону з Білоруссю по Дніпру і до Вознесенська по Південному Бугу судна, в т.ч. і під іноземним прапором, скидають нечистоти, простіше – з туалетів. Не хвилюйтеся, все це і до Хрещатика допливе. Уявили? Жодна попередня влада не додумалася, а нова спромоглася. Новела…

Кілька років тому, коли ми будували річковий термінал, зіштовхнулися з ситуацією, коли 2000 куб. м нечистот скидалися прямо у Дніпро десятками років. Я без зайвих вагань та довгих розмов вирішив цю ситуацію і збудував сучасні очисні споруди. А тепер уявіть, яка кількість нечистот буде при інтенсивному судноплавстві, припустимо 50–60 млн тонн вантажів. Ось чому я проти такої несправедливості, поки у вигляді пункту законопроєкту. А ви?

– Узаконюють й самовільне проведення днопоглиблювальних робіт будь-якими суб’єктами без будь-яких екологічних дозволів чи погоджень з органами місцевої влади, не говорю вже громадських слухань (п. 79 ст. 1, абз.6 ч. 2 ст. 12). Таке враження, що нові управлінці ніколи не чули про Чорнобиль, потребу робити дослідження донних ґрунтів на наявність радіонуклідів і т.п. Натомість можна робити відвали ґрунтів у будь-якому місці Дніпра і не погоджувати ні з ким ці місця складування.

– Узаконюють розкрадання надр шляхом надання можливості будь-якому суб’єкту господарювання вільно продавати вилучений з дна пісок та не зараховувати це у вартість робіт (ч. 2 – ч.4, ст. 15, пп. 22 та п.2 п. 4 Розділу 12 Прикінцевих та перехідних положень).

Додам, що Україна сьогодні на 125-му місці із 180-ти країн світу, на рівні Африки, за кількістю запасів питної води на душу населення. А 70% населення України користується водою з басейну річки Дніпро як питною. А з радіоактивного піску ріки Прип’ять розбудовуватимуть Київ і інші міста. Тому я проти такої загрозливої для життя несправедливості. А ви?

Йдемо далі. Тепер мова йде вже про контрабанду. У нашому випадку контрабанду пального. Кожна влада «бореться» з контрабандою. А проєкт закону № 1182-1-д дає зелене світло контрабанді пального.

Так, судна, що ходять під Державним Прапором України, не мають права без митного оформлення виходити за 12-ти мильну зону (закордон) для бункерування пальним, за який можна не сплачувати акциз і ПДВ. Натомість законопроєкт № 1182-1-д лобіює узаконення виходу іноземного судна під іноземним прапором закордон для поповнення суднових припасів (зокрема пальним) без митного оформлення. Для цього здійснюється штучна підміна терміну «каботажний рейс» (п.24 ч.1 ст.1), чим надається право іноземному судну при каботажу пересікати кордон нібито не для вантажно-розвантажувальних робіт, а, вірно, для поповнення запасів контрабандним пальним.

Дивною видається радість членів профільного Комітету ВРУ, які один поперед одного повідомляли на своїх сторінках у фейсбуці, що вони прийняли проєкт закону. Агов, шановні, ви хоч трохи розумієте, що погодили? Я впевнений, що ви й не читали цей документ. А якщо й читали, то взагалі не розумієте, що підписали. Я готовий з кожним із вас професійно подискутувати на цю тему.

До речі, мені довелося з багатьма чиновниками обговорювати цю тему несправедливості. Я задавав їм резонне питання: «Дозволите і нам, суднам під українським прапором, збудованим в Україні, на рівних правах бункеруватися пальним у нейтральних водах?». Воно там на 320 доларів дешевше від того, що ми легально купуємо, сплачуючи акцизний податок і ПДВ. Але мені категорично відмовляли. Добре, говорив я, але тоді ми переведемо наш флот під зручний іноземний прапор, як це зробила 100% державна (!) компанія ПрАт «Українське Дунайське пароплавство». Вона років 3–4 тому перевела частину свого флоту під словацький прапор. Більше того, вони ще й продовжують будувати флот під іноземним прапором. Наголошую ще раз – це  100% державна компанія України! Але мені знову відповіли відмовою, мовляв, не дозволять зробити нашій приватній компанії ні те, ні інше. Тобто я можу розцінювати це як резервацію для української компанії?
Ось ще одна «справедливість» у розумінні нової команди. Як вам?

Новел ще багато, але зупинюся ще на кількох.

Вільний  допуск офшорних іноземних суден до внутрішніх перевезень (каботажу) – абз. 2 ч. 1 ст. 27, ст. 53 законопроєкту 1182-1-д. Зверніть увагу, у ЄС, США та інших країнах світу це заборонено!

Кілька років тому на нараді в присутності очільника Міністерства інфраструктури України і голови профільного Комітету ВРУ керівник ЄБРР в Україні запитав представника ЄС, чи допускають вони український флот у внутрішні територіальні води ЄС. Той категорично сказав, що ні. «А чому ж Україна повинна без обмежень допускати у внутрішні води України будь-які судна?» – поцікавився очільник фінустанови. Цього тоді виявилося достатньо, щоб це питання відразу зняли з порядку денного. Воно й логічно. Уявіть на хвилинку, що будь-яке судно під іноземним прапором – євробляхи – без будь-якого контролю і перевірки проходить через наші шлюзи чи допускає аварійну ситуацію.

Мені сподобалася державницька позиція Міноборони в цьому питанні. Вони категорично проти вільного допуску. Я теж проти. А ви за таку справедливість?

Робота в цій сфері виявила ще один недолік у роботі народних обранців. Складається враження, що вони або не розуміють питання взагалі, або просто підписують те, що їм пропонують тіньові режисери чи ще хтось, хто управляє процесом. Бо є депутати, які і підтримують нашу державницьку позицію й готові проявити ініціативу, але їх навіть на засідання комітету не пускають. Я проти такої несамостійності. А ви за таку справедливість?

Новел, які приносять і ще принесуть мільярдні збитки державі, вводять додаткові обмеження для ведення бізнесу українським компаніям і разом з тим дають зелене світло для іноземних, ще багато. Вони практично під виглядом лібералізації перевезень вбивають усе українське. Дивним у такому сенсі звучать і дорікання мені, що я не займаюся виробництвом в Україні. А тут вбивають цілі галузі економіки України і всім байдуже. Ви за таку справедливість? Я ні.

Я хочу жити, як і багато інших, у заможній Україні, економічно розвиненій Україні і пишатися тим, що ми – українці. Я показую приклад, як це потрібно робити. Як українська аграрна компанія не завдяки підтримці, а всупереч розбудовує інфраструктуру, суднобудівну галузь, будує флот з українського металу під українським прапором.

Аграрний сектор отримує значно кращі економічні умови, а автомобільні шляхи розвантажуються на сотні тисяч автомобілів. Ось це і є, в моєму розумінні, справедливість – не для себе, а для країни. Щоб таких підприємств були десятки. Тоді і суднобудівні заводи працюватимуть, і моряки в Україні залишатимуться. Цю проблему можна було б вирішити років за три, а балаган ведеться вже десятки років. І робиться все це для тих, хто вкрав флот під час розпаду СРСР. А тепер ці єврокалоші хочуть повернути без оплати, без будь-яких умов знову в Україну.

На прикладі досягнень своєї компанії я лобіюю інтереси цілих галузей і усієї України. Я будував, будую і буду будувати флот. Якщо мене не чують, що мені залишається будувати флот в інших країнах, для іноземців.

Днями відбулися великі зміни, тож можливо зараз хтось дослухається і запросить на конструктивний діалог.

Але я собі вкотре говорю – #НЕЗДАВАЙСЯ

Мнение автора колонки может не совпадать с мнением редакции сайта

Репосты:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *