Уроки логістики під час війни

Повномасштабна війна стала для українців великим випробуванням та, окрім численних трагедій, спричинила ряд проблем у функціонуванні найрізноманітніших галузей. Логістика не є винятком, адже ця сфера, яка перетинається з багатьма іншими, однією з перших відчула на собі нищівний вплив війни. Давайте проаналізуємо, з якими викликами зіткнулася наша держава у логістичній галузі, а також — які проблеми було подолано, а які залишилися.

Паливна криза

Ще до війни 80% палива постачалося до України з-за кордону. При цьому значну роль серед постачальників відігравала білорусь. Ще частина прибувала через порти, які з початком війни заблокувала росія. Ну і серед українських виробників діяв Кременчуцький нафтопереробний завод, який держава-агресор зруйнувала своїми ракетними обстрілами. Цілеспрямовані атаки на нафтобази перед посівною стали ще одним проявом терору, до якого вдалася рф.

Результат ми знаємо — довжелезні черги до автозаправних станцій, здорожчання цін на пальне на 40%, більш ретельне планування людьми своїх поїздок, аби не використовувати паливо бездумно. Зрештою, за певний час постачання налагодилися. І хоча ціни залишилися на тому ж підвищеному рівні, дефіциту немає.

Про що свідчить цей урок в контексті розвитку української логістики? Передусім про те, що фахівці галузі спільно з державними управлінцями завжди знайдуть вихід та зможуть адаптувати свою роботу до складних умов. Звісно, після критичних руйнувань не одразу вдається налагодити ті процеси, збій яких був метою ворожого терору. Але наполегливість, компетентність та терпіння — не просто гучні гасла, а те, що дає можливість вистояти.

Статус кандидата в члени ЄС

Саме таке рішення стосовно України прийняла Європейська рада 23 червня. Що він дає на практиці? Це не просто далека перспектива, а цілий ряд актуальних переваг уже сьогодні. Серед них:

  • можливість розбудовувати Україну як один з провідних логістичних хабів Східної Європи;
  • поліпшення інвестиційного клімату та міжнародної співпраці;
  • кращі умови для впровадження актуальних європейських стандартів у транспортно-логістичній галузі;
  • спрощення доступу до ринку ЄС;
  • митний безвіз;
  • транспортний безвіз, який у березні суттєво посприяв відновленню ланцюгів постачань.

Отже, про що цей урок для української логістики? Вочевидь — про те, що навіть війна не є перепоною для того, аби держава могла йти обраним курсом та вже працювати на те, аби подальше післявоєнне відновлення було бодай у якійсь мірі легшим. Коли нам відкривають можливості — їх варто використовувати.

Потужність воєнної логістики українців

Варто буквально кількома словами зануритися в екскурс світової логістики та пригадати те, що вона сформувалася від початку в якості галузі військової науки. «Любителі говорять про стратегію, професіонали — про логістику» — вислів, який характеризує стан справ у цій царині. Великою мірою воєнні успіхи України пов’язані з тим, що ключові удари були нанесені саме по логістиці ворога. Ми у цьому контексті суттєво перевершуємо навички противника.

Тож який у цьому урок? Мабуть, такий, що майстерність на війні — це не лише вміння вигравати бої. Це ще й вміння планувати свої дії так, аби відрізати ворога від постачання.

Зернові ініціативи України та перебудова логістичних ланцюгів

Коли порти Великої Одеси були повністю заблоковані, для експорту українського зерна та іншої продукції довелося шукати альтернативні шляхи. Частково вони знайшлися. Приміром, це були маршрути через порти Ізмаїл, Рені та «Усть-Дунайськ» до румунського порту Констанца та портів у інших країнах, з якими взаємодіяли у форматі прямого сполучення. Попри те, що на початку весни не все було ідеально в цьому напрямку, а згаданий порт не витримував такого навантаження, українські експедитори зверталися з проханням про сприяння до румунських колег та отримали підтримку. Ще частину експортних вантажів взяв на себе автомобільний транспорт.

Згодом, з ініціативи України та ООН і за посередництвом Туреччини, почав діяти тимчасовий проект — Зерновий коридор, під час якого частина заблокованих портів була розблокована та з’явилася можливість експортувати українське зерно. Разом з тим ідеалізувати цей проект не варто, адже він неодноразово ставав причиною для шантажу зі сторони рф.

Коли не було можливості транспортувати українське зерно, у світі заговорили про продовольчу кризу та загрозу голоду. Це дало нагоду суттєво переосмислити роль нашої держави у підтримці світової продовольчої безпеки. Тому ініціатива Grain From Ukraine стала своєчасною та потужною ідею.

Отже, про що свідчить цей урок? Напевно, про те, що дуже важливо не чекати ідеальних часів, а адаптуватися до наявних реалій та займати сильну позицію навіть тоді, коли доводиться протистояти терору та шантажу.

Проблеми з бюрократією, тиском на бізнес та відсутністю стратегії розвитку

Ця тенденція залишилася ще з довоєнних часів. Коли одні суб’єкти економіки об’єднуються для того, аби разом, єдиним фронтом тримати українську економіку, представники влади часто приймають рішення, які тиснуть на бізнес та ускладнюють його роботу. Водночас відчутним фактором є відсутність адекватної системної стратегії у розвитку економіки в цілому та логістики зокрема. Приміром, відновлюється проект так званого Великого будівництва. І хоча фінансування суттєво зменшене, порівняно з довоєнним часом, все одно у суспільства виникають справедливі питання щодо доцільності спрямовувати гроші на дороги, а не на армію.

Ще одна проблема — тактика «гасіння пожеж» замість продуманих послідовних кроків. Складається враження, що в багатьох урядовців та інших чиновників немає цілісного розуміння найбільш ефективних дій. Чиновницьке свавілля та використання ситуації з війною на власну користь продовжує бути злободенною проблемою.

Який урок з цього можна винести? Мабуть, це буде висновок про те, що нам рано розслаблятися та потрібно розвивати інститути громадянського суспільства та фахові спільноти для ефективного контролю за чиновниками, чия робота впливає на важливі сфери.

Війна триває, але транспортно-логістична спільнота України вже не така розгублена, як у перші її дні та навіть місяці. Компанії навчилися зберігати свої команди, перебудовувати логістичні маршрути, співпрацювати з міжнародними партнерами та критично ставитися до чиновницьких огріхів, розуміючи, що попереду ще багато роботи, викликів та завдань.

Репосты:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *