Севастополь: місто, не гідне ані легенд, ані поклоніння. Частина 2

Публікуємо другу частину великої добірки матеріалів, яку «Порти України» підготували, щоб розібратися, чим був і на що перетворився Севастополь, а також спрогнозувати перспективи міста після його деокупації. Першу частину читайте за посиланням.

«Севастопольці бачать, як кораблі рф гатять по Україні «Калібрами», і навіть знімають це на відео»

Чому і наскільки важливий Севастополь саме як військово-морська база і чи є у міста після нашої перемоги інші перспективи, розповідає Андрій Риженко, севастополець за народженням, капітан 1-го рангу, заступник начальника штабу ВМС України у 2004-2020 роках.

– Якщо порівнювати чорноморський флот росії станом на зараз із Чорноморським флотом СРСР, як вони співвідносяться за масштабами?

– рф серйозно наростила тут потужності за вісім років окупації Криму, але до часів СРСР ще дуже далеко. На ЧФ СРСР було близько 900 кораблів і суден забезпечення, зараз близько 230. При СРСР було 12 крейсерів, зараз немає жодного. Фрегатів тоді було дуже багато.

Я б сказав, що зараз потужність чф, залежно від критеріїв оцінювання, у п’ятдесять разів менша. Але тепер у них є, наприклад, ракети «Калібр», яких в СРСР не було, це аналоги американських «Томагавків», і вони зараз дістають нас ними. Плюс ракета «Онікс», вона протикорабельна, але може стріляти по цілях на узбережжі. Крім того, авіація, яку вони обновили. У них вже майже немає МіГ­-29 і 27. Ще в них є потужні берегові ракетні комплекси. В принципі, вони побудували з Криму і Севастополя такий бастіон.

– Де зараз у Севастополі розміщені сили чф рф? 

– Найбільші кораблі – ударні ракетні – розташовані в бухті Голландія. Це в основному старі радянські фрегати 1135 і нові фрегати «адміральської» серії. На Мінній стінці у них стоять десантні кораблі, їх багато, вони там як в бочці оселедці натикані. Підводні човни розташовані напроти, у Південній бухті.
Ну і в Стрілецький бухті ракетні катери, малі протичовнові кораблі, тральники.

– Якщо нинішній чф рф порівнювати з флотами інших чорноморських держав – Румунії, Болгарії та Туреччини – як вони співвідносяться за потужністю?

– Флот росіян значно сильніший за болгар і румун, але слабший за турок. При цьому чф нібито домінує на Чорному морі, тому що у них теоретично є сім кораблів і кілька підводних човнів з «Калібрами». Є ще більше десятка кораблів і катерів з радянськими ракетами. Крім того, берегові ракетні системи.

У турок 24 фрегати, але у них флот «розмазаний» по Чорному і Середземному морях.

Разом з тим, якщо брати потенційне розгортання в Чорному морі морських сил НАТО, то чф їм дуже серйозно поступається. Але знов таки, це коли сюди заходять американці, британці тощо.

– Як швидко НАТО може знищити чф за потрібних обставин і умов – чи це можливо за кілька днів або тижнів?

– Думаю, і кораблі, і система ППО, і авіація були б знищені дуже швидко, за лічені години, причому в пух і прах. Це якщо використовувати ракети та авіацію, які є у натівців. Але це сенситивне політичне питання, вони дуже обережно до цього відносяться. Між тим, у них є така можливість.

– Що можна віднести до наших досягнень у війні на морі?

– У ВМС України на початок війни було небагато можливостей.

Перш за все поставили мінне загородження.

Потім, коли росія почала захоплювати острів Зміїний, з цим пов’язано досить багато їхніх втрат. Під Зміїним завдяки «Байрактарам» було знищено вісім «Рапторів» (патрульні катери проєкту 03160. – Ред.), потім під Зміїним ми пустили на дно крейсер «Москва», це було перше бойове застосування комплексу «Нептун». Під Зміїним також був знищений і «Василь Бех», рятувальний буксир.

Були знищені газові платформи, які використовувалися в розвідницькій діяльності росіян.

Після був Бердянськ. Вони захопили місто, думали, що ми не будемо чинити спротив (у нас там навіть зброї не було), але наші пристосували ракету, вдарили – і немає десантного «Саратова», пошкодили ще два великих десантних кораблі.

Ну і «бавовна» у Саках, а потім у Севастополі – дуже яскраві епізоди.

Тобто Україна поступово набирає ударної спроможності.

– Що ворогові вдалося і не вдалося на морі?

– Що в них категорично не вийшло – це десант. Вони кілька разів намагалися його висадити.

На жаль, частину своїх завдань на морі ворог виконав. По­-перше, вони повністю заблокували північно­західну частину Чорного моря. Пізніше, завдяки Ердогану і ООН, вдалося відкрити «зерновий коридор».

По­-друге, вони повністю захопили азовське узбережжя. Ну, і головне – чф продовжує завдавати ракетних ударів як по приморських містах, так і вглиб території України.

Але поступово, з отриманням зброї Україна витісняє ворога. Після ударів по «Москві», по газових вишках ми росіян відтіснили практично до Криму. Вони зараз в основному діють на південь від Кримського півострову.

– Куди саме кораблі чф виходять для ракетних обстрілів України?

– Виходять на зовнішній рейд і звідти стріляють.

– Тобто далеко від Севастополя не відходять?

– А їм це не потрібно.

– Севастопольці бачать, як кораблі гатять з цих «Калібрів»?

– Бачать і навіть знімають на відео.

– Після феєричного потоплення крейсера «Москва» на чф не залишилося дуже великих кораблів і флагманом став фрегат «Адмірал Макаров», середній за класом корабель. Він справді флагман чи це велика умовність?

– Флагман флоту – це більше символічне значення. Раніше на флоті ним завжди був найбільший корабель. Але, наприклад, в 6­му флоті США флагман Mount Whitney – це штабний корабель. Основна вимога до флагмана – це можливість розташування похідного штабу. «Москва» могла взяти на борт штаб з 60 осіб, забезпечити зв’язок і з надводними силами, і з командним пунктом флоту, і з літаками, і з угрупуваннями на березі. Є така можливість
і на «Макарові», але я думаю, що дуже обмежена. А людей там можна розташувати, можливо, 15 осіб, не більше. Тобто він флагман дуже специфічний.

– Ось Севастополь нарешті звільняють, і чф звідти кудись випаровується. Ну, якщо не буде потоплений, як «Москва». Чи поміститься цей чф у Новоросійську?

– Ще у 1992 році росіяни прораховували можливість переведення флоту
в Новоросійськ. Зараз їм це буде легше вирішити – кораблів набагато менше.

– Яка на чф зараз чисельність військовослужбовців?

– На Кримському півострові десь 35 тисяч військовослужбовців. Але у них дуже сильно роздутий штат чф за рахунок, наприклад, 22­го армійського корпусу, інших частин.

– Наскільки зменшиться населення Севастополя коли чф проженуть до Новоросійська? Скільки людей виїдуть з Севастополя чи будуть депортовані, саме військовослужбовців «з обозом»?

– До 50 тисяч, це максимальна цифра. Військовослужбовців виведуть, але ж у них і контрактників багато. Я думаю, багато хто не захоче нікуди їхати. На суднах забезпечення працює дуже багато пенсіонерів, вони скажуть: ми не поїдемо.

– Отже, уявімо собі, що Севастополь звільнено і починається якась нова його доля. Звичайно, частково вона буде пов’язана з ВМС України. Що в перспективі потрібно нашим військовим морякам від Севастополя, які бухти, інфраструктура?

– Багато місця для базування військових кораблів Україні не потрібно. За СРСР і тепер, поки в Севастополі росія, кораблі, які базуються тут, в основному мали діяти в Середземному морі, в Атлантичному океані. У нас такої потреби немає. Україна не розглядатиме Крим як генератор військової сили з проєкцією
в Середземне море, в Атлантичний океан.

Я, в принципі, прибічник москітного флоту, насамперед з економічних причин. Москітний флот ідеально підходить задля дій у північно­західній частині Чорного моря. Це ракетні та патрульні катери.

У перспективі можливі й корвети, але зараз на них просто немає коштів. І корветам є що робити саме в Севастополі, тому що там глибока вода, а в Одесі вона замілка.

Я думаю, для потреб ВМС у Севастополі мають лишити окремі бухти, але точно не ту, де ми базувалися з 1991­го по 2014 рік, оцю Курячу бухту, тому що вона дуже невдала. Це може бути Мінна стінка, взагалі Південна і Стрілецька бухти. Голландія – теж непогана бухта.

Це з урахуванням того, що для торгових суден захід в саму Севастопольську бухту може бути складним. Їх краще скерувати десь у Комишеву бухту – там торговий порт більш перспективний.

– А може статися таке, що в Севастополі розташуються не тільки наші ВМС, а й міжнародні морські сили, які, наприклад, контролюватимуть демілітаризацію росії на морі. Або просто чиясь військово­морська база. От заходять туди кілька фрегатів НАТО і базуються так само, як в інших країнах. Може таке бути взагалі?

– Якщо це буде рішення якоїсь безпекової інституції чи ООН, то моніторингові сили, звичайно, можуть бути. Треба пам’ятати, що є багато законодавчих міжнародних обмежень стосовно військових флотів у Чорному морі, є конвенція Монтре. Але в американців, наприклад, є база матеріально­технічного забезпечення у Констанці.

– Ви севастополець від народження, там провели дитинство, вчилися, служили. Дехто з тих, хто виїхав звідти у 2014­му, кажуть, що після всього, що сталося із Севастополем за ці роки, не хочуть туди повертатися. Які ваші настрої?

– Я не був у місті вісім років. Іноді дивлюсь новини севастопольського телеканалу НТС. Якщо придивитися до міста уважніше, то там дуже багато проблем, воно таке стареньке, страшненьке радянське місто. Ніяк не можуть налагодити вивіз сміття, воно всюди, навколо цих п’ятиповерхівок щури бігають. Каналізація зношена, біля доріг тротуари зарощені бур’яном. От я зараз живу в Ірпені, тут все доглянуте, газончики. А там як було в моєму дитинстві у 80­ті, так і є. Тільки машини змінилися та вивіски рекламні.

Але взагалі це місто дитинства, туди тягне. У мене там батько похований, я так і не був у нього, сестра в мене там теж похована. Я б їздив, звичайно, туди на відпочинок, може, в перспективі й жив би там, але на два міста. Ірпінь – як основне, а туди, якщо логістика нормальна, то сів – і прилетів на вікенд. Там пенсію гарно зустріти, дихати повітрям субтропічним, дивитися на природу. Є тяга до малої батьківщини. 

– Кримський міст буде знищений?

– Не знаю. З одного боку, це об’єкт критичної військової логістики супротивника. Зрозуміло, що цієї логістики його потрібно позбавити. Але зараз він уже в такому стані, що там потяги з танками і ракетними системами не ходять.

Далі я навмисно його не знищував би. Міст побудували в небезпечному місці, там така сейсмологія, що незрозуміло, скільки цей міст як інженерна споруда протримається.

Хоча він перекрив висоту суден на Маріуполь, треба дивитися, можливо, якось його модернізувати. А в перспективі – провести аналіз, наскільки він там потрібен.  

Основні події війни на морі та в Криму в 2022 році

«Нехороша дата»

29 жовтня 2022 року чорноморський флот росії було зухвало атаковано в севастопольській бухті українськими морськими дронами. У минулому в цьому ж місці 29 жовтня було ще кілька вдалих атак на чф росії.

29 жовтня 1955-го

Жахливий гуркіт струсив Севас­тополь о 1 годині 31 хвилині ночі. Над бухтою злетіли чайки. У будинках на Корабельній стороні полетіли шибки. Сонні люди металися серед уламків з однією думкою: «Війна!»

Флагман флоту лінкор «Ново­російськ», що стояв на бочці навпроти Морського госпіталю, почав повільно осідати у воду. На борту вчинилося пекло.
З кубриків на верхню палубу вибиралися закривавлені матроси, які хапали ротами повітря. Офіцери щось кричали про боротьбу за живучість, але контужені люди нічого не чули. «Війна», – думав кожен.

Але це була не війна, а відлуння Другої світової. Ті, хто пережив трагедію, згадували, що вибухів було два, один за одним. У борту корабля в районі бака і нижче ватерлінії утворилася величезна пробоїна, вода ринула всередину. Жертв було дуже багато: вибухнуло там, де розташовувалися носові матроські кубрики.

Лінкор «Новоросійськ», що тонув посеред Севастопольської бухти, колись був гордістю італійського флоту. Його збудували в 1914 році й назвали «Джуліо Чезаре» (Юлій Цезар). Пізніше він служив режиму Муссоліні та після Другої світової дістався СРСР за репарацією.

Головною версією трагедії вже в ті роки вважали диверсію знаменитих у Другу світову італійських підводних плавців. За цією версією диверсанти за допомогою надмалої субмарини проникли в Севастопольську бухту і підірвали флагман флоту за допомогою заряду, розміщеного в носовій частині корпусу ще при передачі лінкора Радянському Союзу. Це була зухвала операція і хльосткий ляпас СРСР, який не зумів убезпечити головну базу флоту. Усі матеріали про трагедію негайно засекретили.

У трагедії лінкора «Новоросійськ» сумну роль відіграла особливість гідрології Севастопольської бухти. Він стояв на бочці на місці з глибиною 17 метрів. Коли корабель почав тонути, розраховували, що він сяде кілем на дно і надбудови залишаться над водою. Але за кілька годин «Новоросійськ» став кренитися, перекинувся та зник під водою за дві-три сотні метрів від берега. Під 17-метровим шаром води був 30-метровий (!) шар густого мулу, який не витримав величезної маси лінкора. Живцем похованими у відсіках виявилися сотні моряків, які ще кілька днів відчайдушно стукали по перебірках.

Попри те, що лінкор після вибуху почав тонути і боротьба за живучість не дала результату, близько 1000 моряків, не залучених до робіт, продовжували перебувати на кораблі, хоча жодного сенсу в цьому не було. Командування так і не наказало покинути борт. В результаті багатьох просто затягнуло у вирву разом з «Новоросійськом», що перекинувся і пішов на дно. З 617 жертв більшість загинула не під час вибуху, а через зволікання з евакуацією.

29 жовтня 2022-го

Рівно через 67 років, день у день, 29 жовтня 2022 року, Севастополь прокинувся під гуркіт вибухів, яких тут не чули з того самого 1955-го. Флагман флоту фрегат «Адмірал Макаров» та інші кораблі були атаковані сучасними повітряними та морськими дронами просто біля причалів у бухті Голландія. І це вже точно була війна.

Це був зухвалий удар ЗСУ по лігву агресора і привіт Севастополю з минулого: прорив у бухту, що ретельно охороняється, як і багато десятиліть тому, могли виконати тільки дуже круті професіонали. Обидва епізоди пов’язані не лише збігом дат, а й тим, що подробиць про українську атаку 29.10.2022 р. ми все ще до кінця не знаємо.

29 жовтня 1914-го

Потрібно згадати ще один епізод історії Севастополя, який теж не вписується в «легендарне минуле» і тому теж замовчувався.

1914 року, невдовзі після початку Першої світової війни, османські військові кораблі провели раптову атаку відразу на кілька чорноморських портів Російської імперії, в тому числі й на базу чф у Севастополі.

Цей зухвалий рейд, під час якого турецький крейсер «Султан Селім Грозний» (до серпня 1914-го – німецький крейсер  «Гебен») рано-вранці максимально близько підійшов до входу в Севастопольську бухту і розпочав стрілянину, яку стали іронічно називати «Севастопольською побудкою». Було потоплено мінний загороджувач, канонерський човен, серйозно пошкоджено есмінець, захоплено або потоплено кілька комерційних суден. Так Туреччина заявила про свій вступ у війну.

Відбувалося все це також 29 жовтня. Загалом, «поганою» якоюсь для чф виявилася дата.

ЧФ: чи флот, чи не флот

Так жартома розшифровували скорочення чф. Але в кожному жарті є лише часточка жарту.

Ця приказка закріпилася за чф ще за Союзу. У ній точно запримітили і те, що порівняно з великими Північним і Тихоокеанським флотами флот на Чорному морі був помітно меншим, і те, що це був єдиний флот Союзу, який майже повністю базувався в Україні.

Місце базування позначалося і на національному складі особового складу. Так, серед мічманів був чималий відсоток українців. На чф, ближче до рідних місць, прагнули перевестися до кінця служби й офіцери з України. Багато хто з них згодом став кістяком наших ВМС. Розміри флоту диктувалися скромністю акваторії Чорного моря. Флот був безнадійно затиснутий Босфором та Дарданеллами. Опанувати протоки було оперативним завданням чф. І не більше. Показово, що, як правило, на бойовому чергуванні в Середземному морі перебувало більше бойових кораблів північного флоту, ніж чорноморського, попри величезну різницю у відстані.

На час розвалу СРСР периферійний чф помітно постарів і порідшав. Його поділ між росією та Україною, як би несправедливо з боку росії він не відбувався, перетворив чф на бліду тінь минулого. Але у 2000-х мілітаристська політика режиму путіна зробила цю тінь дещо більшою.  

Склад основних сил чф росії в Севастополі та Криму

До складу чф рф в Криму відносяться надводні та підводні сили. До надводних сил належать ударні (ракетно-артилерійські) кораблі, десантні (великі і малі) кораблі, охорона водного району (протичовнові та мінно-тральні кораблі).

• 30-та дивізія надводних кораблів
• 197-ма бригада десантних кораблів
• 41-а бригада ракетних катерів
• 68-а бригада кораблів охорони водного району
• 4-а бригада підводних човнів
• 519-й окремий дивізіон розвідувальних кораблів

Тепло, ясно і не штормить

За площею Севастополь більше Києва та вп’ятеро більше Одеси.

Південно-західна частина Криму, Гераклейський півострів, на якому розташований Севастополь, – унікальне з погляду географії місце. Він порізаний безліччю бухт, найдовша з яких  – Севастопольська. Вона складається з 18 менших бухт і вдається в сушу на цілих 7,8 кілометра. Загалом у районі Севастополя налічують 38 бухт, прикритих від вітрів та холодів відрогами Кримських гір. Більшість бухт глибокі та майже не вимагають поглиблювальних робіт. Таке поєднання чинників трапляється у світі вкрай рідко. За деякими відомостями, це одне із трьох місць у світі, найбільш пристосованих для базування військового флоту.

Дістатися Гераклеї ще в давнину означало для моряків сховатися від безладних чорноморських штормів. У цих спокійних водах було більш ніж доречне торгове місто-порт, яке й заснували у 424-421 роках до н. е. греки, назвавши його Херсонесом.

Своєю посіченістю бухтами Гераклея на карті нагадує норвезькі фіорди. Особливо звивиста Балаклавська бухта, стародавній притулок рибалок, а за радянських часів – база дивізії підводних човнів та морських прикордонників. Тут розташований і відомий тунель у скелях, який служив укриттям субмаринам на випадок ядерної війни і ремонтним заводом.

Цікаво, що Севастополь в адміністративному сенсі – це величезна територія, 864 кв. км, що набагато перевищує територію власне міської забудови. За площею це більше Києва (835 кв. км) і вп’ятеро більше за Одесу (162 кв. км). Бухти Севастополя займають площу, що дорівнює чверті Києва – 216 кв. км. 

«Москва», спаленная пожаром»

Схоже, що російський флот ще довго не буде називати кораблі «Москвою». Як виявилося, це погана прикмета.

Як і лінкор, названий «Новоросійськом», що раніше мав іншу назву – «Джуліо Чезаре», ракетний крейсер «Москва», що зберігся тільки на поштовій марці, не завжди так називався. Після спуску на воду (це сталося в 1979 році в Миколаєві) він отримав типово-безлице для радянського флоту ім’я «Слава».

Ім’я «Москва» в ті роки носив попередник безславно потопленого крейсера – протичовновий крейсер-вертольото­носець «Москва», побудований у 1967 році. На флоті він вважався невдачливим: у різні роки на ньому сталися дві великі пожежі, які надовго прикували «Москву» до стінки ремонтного Севморзаводу. До крейсера легко приклеїлася цитата  «Москва», спаленная пожаром». Служити на безперспективному кораблі, що славився бардаком, ніхто не хотів. У 90-ті крейсер списали, не маючи коштів на відновлення літнього корабля.

Назва, що багато до чого зобов’язувала, звільнилася і була дуже доречною для флагмана чф крейсера «Слава», ошвартованого в українському Севастополі. Виходила переконлива фіга в кишені, адресована Україні. Так немолодий вже тоді РК «Слава», що вийшов з ремонту, став «Москвою».

Ентузіазму це ні в кого з моряків не викликало – на флоті пам’ятали сумну долю попередника. Передчуття повністю виправдалися. «Слава»  – «Москва» також не перенесла пожежу після ювелірного влучення українських крилатих ракет «Нептун» і безславно лягла на дно Чорного моря.

Редакція вдячна Андрію Клименку за допомогу у підготовці матеріалів. Джерело фото: Wikipedia.

Першу частину читайте за посиланням.