«Серце Азову»: шрами на згадку

Десь 20-21 лютого на одному з бердянських пабліків з’явився пост, автор якого іронічно запитував: ну, і де ж обіцяний на 16-те напад Росії, де війна? Де зараз той дописувач і над чим іронізує? Мультинаціональне і мультикультурне місто знаходиться в «в обіймах рускава міра» вже третій місяць. На тлі трагедій, які відбувалися по всій Україні, воно здається майже непостраждалим. Насправді, «Серце Азову» вже давно розтято і кровоточить.

Вже тепер, переглядаючи нотатки і згадуючи свої дії в той час, залишається констатувати: дивись, от тобі підказували, що буде, ось тут ти мав побачити загрозу, а тоді — зробити не те, а зовсім інше…

Заспокоювала інформація, що Кримський перешийок надійно заміновано, єдина дорога з Криму в бік Мелітополя — під прицілом артилерії та авіації, що шість мостів до Бердянська не можуть не бути замінованими, як це було у 2014 році, коли ти волонтерив, що ти на власні очі бачив під Талаковкою та Бердянським по той бік Маріуполя позиції з бетону та вкопаними в землю 40-футовими контейнерами, накритими листами броні з «Азовсталі» і півтораметровим шаром землі, що витримують пряме попадання, ти знаєш стійкість морпіхів і прикордонників, які захищають узбережжя, ти щорічно бачив на Приморській площі Бердянська техніку і зброю «Азова», супербійців якого ти теж знаєш з 2014 року. І ти знаєш, що все це — заради того, щоб ти спав спокійно. І ти спав…

Сказати, що хтось в Бердянську серйозно готувався до бойових дій, буде перебільшенням. Тільки 16 лютого міськрада прийняла рішення про виділення місцевій теробороні 140 тис. грн. Вже 21 лютого районна рада проголосувала за виділення теробороні 30 тис. грн, хоча в проєкті рішення йшлося про 300 тисяч… В цей же час розпочалась  інвентарізація та перевірка готовності підвалів багатоповерхівок стати бомбосховищами. Все. П’ять суден в Бердянському порту під флагами різних країн свідчили, що судновласники і страховики не бачать загрози війни у вигляді військових маневрів росії в Чорному та Азовському морях. Два МБАКи проекту «Гюрза» в порту, які мали запобігти можливому десанту, підрозділи морпіхів в порту та морських прикордонників на Бердянській косі додавали впевненості.      

Ранок 24 лютого був типовим для багатьох міст України: коло п’ятої ранку два вибухи крилатих ракет, дзвінки рідним і друзям: де ти? як ти? Перші пости у пабліках: що це, де це? І коротка відповідь: це війна. Іду містом: черги біля банкоматів і на всіх автозаправках, пізніше — біля обмінників та в магазинах, зростання цін на ринках, приголомшені обличчя людей, закриті ворота військомату, оголошення бажаючим приєднатися до тероборони прямувати до Маріуполя, Жахливі новини по радіо про перші бої, жертви серед мирного населення та географію руйнувань, інформація про те, що ворог вже під Херсоном і бої йдуть у передмісті Мелітополя…. Потім інформація: військових у Бердянську вже немає, з МБАКів зняте озброєння та електроніка. Ще продовжувала працювати міська рада, ще стивідори відвантажували зерно в порту з надією, що судна під іноземними прапорами та з іноземними екіпажами вийдуть з нього без перешкод, ще продовжувалось днопоглиблення на рейді…

Коли 25-26 лютого окупанти пішли з Мелітополя в обхід Бердянська напряму, сільськими дорогами в бік Маріуполя, згадалась історія попередньої війни. В жовтні 1941-го Червоної армії в місті не було й німці також зайшли в Бердянськ без бою, маючи ціллю рух на Жданов. Власне після цього стало зрозуміло, що Бердянськ — ласий шматочок для окупантів із портом, нафтопереробкою, заводом сільгосптехніки, кабельним виробництвом, десятками тисяч тонн зерна на складах та елеваторах навкруги, тисячами автомобілей, курортною інфраструктурою та будинками заможних бердянців — вчергове приречений на окупацію…

Ввечері 26-го по центральному Азовському проспекту міста повільно їхав БТР, по обидва боки якого йшло кілька росгвардійців з автоматами напоготові, що пильно вдивлялися у вікна багатоповерхівок, очікуючи пострілів. Першою жертвою окупантів став охоронець одного із підприємств міста у камуфляжі, який вийшов подивитися на колону. Щось підказує мені, що в російськомовному на 99% місті він був російськомовним. Його «звільнили від нацистів» автоматною чергою.

Єдине питання, яке після цього виникало у багатьох бердянців: залишатися вдома, сподіваючись на чудо, чи їхати з думкою, що ненадовго? Досвід донеччан, які у 2014-му приїздили в Бердянськ «на море на три дні, максимум — на тиждень, поки там все стихне» підказував, що це надовго.

Невдовзі стане зрозуміло, що Бердянськ має стати взірцем, «вітриною русскава міра», тому до нього поїхали бригади російських пропагандистів, які почали виходити в радіо етер із обладнання місцевої радіостанції. Місцевих журналістів посилено схиляли до співпраці, почалися роздавання «гуманітарної допомоги». Водночас створювалися списки «бандерівців», «нацистів», атовців, «азовців», бізнесменів, активістів, волонтерів та навіть просто неблагонадійних, що відмовилися від співпраці. Викрадення почалися після багатолюдних проукраїнських мітингів в центрі міста, на очах в окупантів. Заручників утримують у місцевій колонії, піддаючи знущанням і тортурам, потім записують відео, де вони “розповідають” про “злочинний київський режим”, читаючи текст з монітору. Скільки людей зараз затримано не знає ніхто. Чи всі з них живі – також.

Росгвардійці взяли під охорону територію Бердянського порту 14 березня, заборонивши прохід на неї працівникам. Стало зрозуміло, що невдовзі порт буде використовуватися в інтересах російської армії. Тому мало хто через тиждень здивувався бравурному сюжету російського ТВ (на той час українського мовлення в Бердянську вже не було) про розвантаження ВДК «Саратов» із технікою та боєприпасами в порту. Його знищення не обійшлося без допомоги патріотів, що надали точні координати цілей та відстежували попадання у прямому етері, що викликало сплеск гордості за Збройні сили України. Водночас серед населення міста вибухи в порту стали приводом для дискусії про «погану Україну», яка чинить спротив і обстрілює окупантів, наражаючи мирних громадян та їхнє майно на небезпеку: «Ви що, хочете, щоб тут було, як в Маріуполі?». Цей розкол тільки поглиблюється, кількість колабораціоністів в місті потроху зростає, як не дивно за рахунок багатьох поліцейських, які давали присягу Українському народу, йде перереєстрація підприємців, які згодні платити данину окупантам та їхнім ставленикам. Натомість, у віртуальному просторі патріоти ведуть свою боротьбу, їх пабліки мають по декілька тисяч підписників. Але більшість місцян просто намагається вижити і дякує долі, що місто не зруйновано, в ньому є водопостачання та електрика. 

За неофіційними даними, населення Бердянська зараз скоротилося на третину. Окупанти поповнюють його за рахунок бойовиків із квазі утворень ОРДЛО і маріупольских колаборантів, які мають за щастя жити у будинках і квартирах тих, хто виїхав з Бердянська. А в місцевих пабліках тепер не запитають: де війна? У них питають про дитяче харчування, памперси, ліки для бабусі, просять обміняти безотівкову гривню на готівку менш ніж за 10% і шукають надійного перевізника до українського Запоріжжя…

Репосты:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *