Історії на майбутнє. «Компанія була нашим всесвітом. Наш всесвіт зруйновано». Розповідь керівника Маріупольської інвестиційної групи Павла Плотнікова

Маріуполь. Місто, про яке сьогодні знає весь світ. «Порти України» неодноразово писали про маріупольські підприємства морської галузі. Ми розуміли, що значення морського бізнесу не тільки в економічних здобутках, хоча вони дуже важливі для економіки регіону. Та не менш важливим було те, що за декілька кілометрів від лінії фронту працювали економічно стабільні підприємства, які створювали новий Маріуполь — місто нових людей, місто новацій, відкрите для світу й інтегроване у світову економіку, місто цифрових технологій та іноземних інвестицій. Це була вітрина нової України — місто-лідер, місто — генератор нових сенсів у різних сферах життя, місто — візуальне підтвердження наших устремлінь у Європу і нашої спроможності це зробити. Одними з лідерів цього нового Маріуполя були підприємства Маріупольської інвестиційної групи, очолювані молодими топ-менеджерами, з якими ми неодноразово спілкувалися до війни.  

Ми звернулися до них із пропозицією розповісти про те, що вони пережили за ці місяці, як змінилось їхнє життя і життя співробітників, що буде з підприємствами групи (спойлер — усе буде добре). Ми в редакції вважаємо, що маємо зафіксувати такі історії на майбутнє. Історії людей, яких доля поставила перед багатьма втратами та викликами. Щоб через багато років розуміти, після чого ми піднялися заради нових перемог.

Першому ми надали слово генеральному директору UTA Group і новому керівнику Маріупольської інвестиційної групи Павлу Плотнікову. Ось його розповідь.

«Фактично термінал знищено, відновлювати його можна тільки з нуля»

Моя особиста і сімейна історія накладається на історію війни. Перша вагітність дружини проходила у 2015 році в Донецьку, де довелося посидіти у підвалах. Цього року ми знову чекаємо на поповнення в сім’ї. Тому, як стало відомо про скупчення російських військ на кордонах, про доповіді розвідки із різними датами наступу, я відвіз її з Маріуполя в Київ і повернувся.  Коли вранці 24 лютого перші ракети впали в Києві, я поїхав туди, де були дружина і старша дитина. Де теж довелося посидіти кілька днів у бомбосховищах. У Маріуполь я вже не повернувся, бо місто на той час було зачинено на в’їзд. Друзі запропонували житло поблизу Вінниці — так ми опинилися на Поділлі.

Вінницькі маріупольці

За кілька тижнів стало відомо, що значна частина наших співробітників виїхала з Маріуполя, і стало зрозуміло, які саме підприємства групи компаній МІГ будуть продовжувати роботу, але для цього треба було провести перереєстрацію компаній, бо з маріупольською реєстрацією та реквізитами вести повноцінну зовнішньоекономічну діяльність було проблематично.

Адміністративна будівля терміналу UTA Group: лабораторія та пультова автоматизованого управління терміналом. Фото надано групою

Наразі більшість компаній групи перереєстровано у Вінниці. З квітня я очолюю групу компаній МІГ задля вирішення поточних операційних, фінансових, стратегічних питань по наших бізнесах. Олег Іванюшенко залишається з нами як співзасновник групи і зв’язує нас з інвесторами.

Продовж останнього місяця ми знаходимося в активній комунікації із Вінницькою облдержадміністрацією, з міськими головами Маріуполя та Вінниці щодо спільної допомоги для переселенців із Маріуполя.

Як люди

За нашими оцінками, більш ніж половина наших робітників змогла виїхати на вільну територію, якусь частину вивезли до Росії, частина залишається в місті. Нажаль, є загиблі і поранені. Ми в UTA Group розрахувалися з усіма робітниками, хто вийшов на зв’язок, за лютий та березень, а потім змушені були призупинити трудові угоди. Частина людей, які опинилися в різних містах і країнах, просили про звільнення, оскільки хотіли отримувати допомогу по безробіттю або знайшли іншу роботу. Цим співробітникам ми виплатили місячний посадовий оклад, матеріальну допомогу і компенсацію за відпустку.

Але ми домовилися, що коли Маріуполь знову буде під українським прапором і ми зможемо відновити роботу наших компаній, усіх покличемо назад.

Що з бізнесом

Морський напрямок, яким займався «Марітайм Логістікс» продовжує роботу, звісно, за мінусом російського напрямку та з увагою до Дунайського регіону, який, за нашими оцінками, зараз буде розвиватися.

Зерновий бізнес. Фермерське господарство, яке ми придбали рік тому, повністю розкрадене: склади зламані, посівний матеріал викрадено, з’явилися якісь нові господарі, потім ще одні. Взагалі нам повідомляють, що з приводу розподілу награбованого майна в Маріуполі між загарбниками постійно йдуть сутички й перестрілки, коли ледь не кожного дня знаходяться нові «хазяї».

Пошкоджені вибухами силоси терміналу UTA Group. Фото надано групою

«УТА Логістик». На початок бойових дій усі машини залишилися в Маріуполі або під містом, частина з них була з вантажем, інші, як нам відомо, згоді згоріли, декілька — перегнали до Донецька. Водії знаходяться на окупованій території, ми запропонували їм роботу і техніку, досі чекаємо на них, але існують великі проблеми з виїздом з окупованої території.

Взагалі виглядає так, що в окупантів були списки компаній, які допомагали ЗСУ, їх майно конфіскувалося в першу чергу і будь-де. Я зараз кажу не тільки про наші компанії, тому що чимало компаній-партнерів з агробізнесу Приазов’я також багато втратили.

Що стосується терміналу «УкрТрансАгро». Десь 26-27 лютого ми разом із HarvEast та міською владою, поки був зв’язок, домовилися, що поки HarvEast не може завезти зерно в місто для виготовлення хліба, допоможемо ми — у нас на той час було десь 30 тис. тонн різних культур на терміналі. І наші робітники вже під обстрілами, по дві-три людини, вивозили зерно на млин. Потім, на початку березня, місто залишилося без електрики, й млин перестав працювати. Кількість обстрілів зростала. Приморський район, де розташовані наші виробничі потужності, був передостаннім в активній бойовій фазі. Ми до останнього сподівалися, що термінал уціліє. Але наприкінці квітня від розривів снарядів спочатку трохи постраждали всі силоси, потім загорілися два з них — із кукурудзою та пшеницею. Вони горіли десь понад місяць, потім впали та потягнули за собою галереї. Згоріли офіс та виробничі приміщення. Попередні розрахунки свідчать, що втрати тільки на терміналі значно перевищують $2-3 млн. Фактично термінал знищено, відновлювати його можна тільки з нуля. Зараз ми можемо лише документувати збитки й чекати від держави конкретики по механізму відшкодування втраченого.

Тобто станом на зараз ми втратили під 90% машин, усі офіси згоріли або пограбовані, термінал згорів та зруйнований. Як кажуть, кожна людина — це всесвіт? Наша компанія — це був наш спільний всесвіт. І наш всесвіт зруйновано…

Наслідки пожежі силосів UTA Group. Фото надано групою

Європейський вектор

Поки йдуть бойові дії та вся територія країни обстрілюється, ми не можемо інвестувати у капітальне будівництво. Та й взагалі мало куди. Наприклад, в автотранспорт. Розглядалася можливість придбати вантажівки та відновити логістику. Почали вивчати ринок перевезень. Уже працюючі на ньому компанії згортають діяльність: незрозумілі дії на блокпостах із намаганнями конфіскації вантажів, паливна криза різко обмежили перевезення, держава мобілізує частину машин на користь армії. Тобто сподіватися на те, що інвестиції дадуть якийсь результат та задоволення від зробленої роботи зараз дуже важко.

Сьогодні ми опинилися ближче до Європи, ми бачимо, як Європа відкривається Україні, які нові можливості тут з’являються. Тому ми спрямовуємо свій інтерес в бік торгівлі з Європою. Ми завжди були орієнтовані на торгівлю, у нас добре виходило керувати ланцюгами поставок, логістикою від виробника до кінцевого споживача. Ми вважаємо це нашою перевагою і працюємо в цьому напрямку. Зараз напрацьовуємо нові логістичні маршрути з Придунайського регіону, вивчаємо можливості контейнерних поставок до Європи, шукаємо партнерів.

Тут теж існують проблеми, починаючи з неможливості налагодження контактів через заборону на перетин кордону для військовозобов’язаних. Старі контакти та зв’язки розірвані, бо ці ринки зараз для нас втрачені. Наші нові іноземні партнери не дуже бажають приїжджати навіть до Львова, нас не випускають за кордон. Метод телефонного маркетингу так званих «холодних продажів» не дає очікуваного результату. Встановити партнерські відносини можна тільки у безпосередньому спілкуванні, коли ти відчуваєш людину у різних ситуаціях. Це реальна проблема, з якою стикаємося не тільки ми. З одного боку уряд хоче, щоб ми платили податки, тобто має до нас інтерес як до підприємців, а не як до солдат. А з іншого — такі обмеження на встановлення нових бізнес-зв’язків явно не йдуть на користь Україні.  

Репосты:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *