«Державний орган має бути сервісом для клієнта — моряків, судновласників, менеджерів компаній». Інтерв’ю голови Адміністрації судноплавства Євгенія Ігнатенка

Кабінет міністрів призначив Євгенія Ігнатенка новим головою Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України. Євгеній — людина з бізнесу. Останні роки активно розвивав компанію «Грейн-Трансшипмент», яка демонструвала значні результати, поки мирне життя не перервала велика війна. У цей відповідальний момент він очолив відомство, що раніше отримувало найбільше нарікань від бізнесу та галузевої спільноти. Одразу після призначення Євгеній Ігнатенко розповів в інтерв’ю «Портам України», яким був його шлях до керівної посади у галузі та якою має бути оновлена Адміністрація судноплавства.

— У галузі водного транспорту ви відома людина, та зараз доречно детальніше згадати ваш профільний бекграунд. Як прийшли у галузь, чим займалися ці роки?

— Я походжу з династії моряків, що типово для Миколаєва, де таких династій багато. Мій батько і досі працює судовим кухарем, двоє братів — моряки. Сам я море любив з дитинства, і ще у шкільні роки пов’язав з ним життя. У 1990-і та 2000-і роки діяла Миколаївська морехідна школа, яку повністю фінансував Миколаївський морський торговий порт. Зараз школи вже немає, а шкода — це був хороший підхід. До неї можна було вступити після 9-го класу і у 10-11 класах навчатися з морським ухилом. Чотири дні на тиждень ми навчалися за звичайною шкільною програмою, два — за морехідною. Вивчали матроську та мотористську справу, механіку, палубні роботи, проходили практику в порту на буксирах та інших судах, які були на балансі порту. Після випуску учням, в залежності від успішності, присвоювали кваліфікацію моториста-матроса першого або другого класу. Випускники цієї школи мали змогу вступити до Херсонського морського коледжу за спрощеною процедурою, що я й зробив.

Отримавши у коледжі спеціальність «судноводій» і пройшовши практику, з 2004 року працював на рибопромислових суднах та науковому судні (вивчали шельфи та рельєфи) у центральній та східній Атлантиці. Це були контракти по 8-9 місяців, довгий час ми перебували у відкритому океані без заходу до порту. Потім я перекваліфікувався на торгові судна, які перевозили генеральні вантажі, контейнери. Працював у німецькій компанії та ходив на суднах під німецьким прапором. Поступово пройшов шлях від практиканта до капітана. Паралельно навчався в Київській академії водного транспорту — за тією самою спеціальністю «судноводій», але здобував уже вищу освіту.

Але зараз у галузі вас знають більше як «річника». Коли ви перейшли з морського до річкового флоту?

— У 2012 році мене запросили до компанії «Нібулон», коли я саме мав невеличку перерву між рейсами. І я радий цьому, адже надалі зробив успішну кар’єру та досягнув успіхів саме у роботі на внутрішніх водних шляхах. У «Нібулоні» починав капітаном буксира — перевозили зерно двома баржами Південним Бугом по 6-8 тис. тонн. А згодом мені запропонували стати заступником директора з безпеки судноплавства. Я вивчав нормативно-правову базу, опікувався безпекою на суднах компанії, займався комунікацією з центральними органами виконавчої влади (тоді — Укрморрічінспекцією). Далі запропонували вже посаду директора судноплавної компанії «Нібулон». Звісно, я з радістю погодився.

За ті три роки у «Нібулоні» вдалося досягти багато. Флот компанії став лідером з річкових перевезень в Україні. Ми побудували п’ять буксирів та сім барж, створили найбільший плавучий перевантажувальний кран у Чорноморському та Середземноморському басейнах — «Святий Миколай». Його будували в Румунії, і я особисто переправляв цей кран до Миколаєва. Ми з командою «Нібулону» запустили пасажирські перевезення суднами на підводних крилах — регулярні рейси здійснювалися з Херсона та Миколаєва до Нової Каховки, Голої Пристані, Нової Одеси, Вознесенська, Очакова, на Кінбурнську косу.

У 2017 році розпочався наступний етап моєї кар’єри — я став комерційним директором ТОВ «Грейн-Трансшипмент». За цей період вдалося втілити багато ідей: будівництво барж, модернізація та реновація буксирів, розвиток перевезень зерна по Дніпру. Наш флот транспортував також генеральні та негабаритні вантажі, почали роботу з олією. Ми мали повний цикл суднобудування та судноремонту всередині України — будували флот на «Дунайсудосервісі» в Ізмаїлі з металу «Азовсталі». У 2018 році запустили перевантажувальний комплекс «Перлина Дніпра» у місті Дніпро. Безумовно, ми досягли значних результатів, починаючи з нуля.

Ми знаємо, що з початком повномасштабного вторгнення ви вступили до лав Збройних сил України.  Розкажіть про це.

— Усі знають, що окупанти захопили Херсон і підійшли на околиці Миколаєва вже в перші дні повномасштабної війни. Моя сім’я, мої друзі, бізнес, в якому я працював, мої річки, моє море — все це опинилося під загрозою. І захищати їх було єдиним рішення в такій ситуації. Тож я пішов до військкомату і вступив до лав ЗСУ. Потрапив до 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. В її складі у званні головного сержанта воював на нашому Півдні.

За іронією долі, під час звільнення Херсона нам довелося руйнувати в тому числі баржі, які будувала компанія «Грейн-Трансшипмент». Незадовго до початку війни ми переправили туди половину усього нашого флоту — 15 суден та готувалися до відкриття навігації 2022 року. Окупанти стали використовувати наші баржі для створення понтонної переправи, перекидання військової техніки через Дніпро, а ми відпрацьовували по ним артилерією… Але так було потрібно. Так само, як у бізнесі, я мав працювати на результат. У цьому випадку результатом мало стати звільнення Херсона — і ми його досягли.

— Тепер, коли вас призначили головою Адміністрації судноплавства, виходить, що будете по інший бік, адже раніше вам доводилося працювати з цією структурою з боку бізнесу…

— Так, але, до речі, я вже маю досвід роботи поза бізнесом. Адже раніше, у 2020 році, мене обрали депутатом Миколаївської облради VIII скликання від партії «Слуга народу». При цьому постійно займався у тому числі й морською тематикою. Мій округ знаходиться біля узбережжя Дніпро-Бузького лиману та Чорного моря, там проходить судноплавний канал. Доводилося вирішувати багато питань, зокрема, пов’язаних з маломірним судноплавством.

Раніше бізнес неодноразово скаржився на відсутність повноцінної взаємодії зі структурою, яку ви очолили. Були звинувачення керівництва відомства у корупції. Гадаю, нині від вас чекають суттєвих змін як від людини, яка сама прийшла з річкового бізнесу?

— У мене абсолютно європейський підхід до роботи чиновника. Держава — це сервіс, а сервіс має працювати на клієнта. Клієнт задоволений — значить, сервіс працює добре. У цьому випадку клієнти — це моряки, судновласники, транспортні компанії. Їм треба дати той сервіс, який вони бажають, а не той, яким його бачить чиновник. Я працював, так би мовити, з іншого боку, тому добре знаю, про що говорю. Щодо тієї ж комунікації бізнесу й держави. На гарячу лінію Мораду далеко не завжди можна було додзвонитися, аби дізнатися, на якій стадії знаходиться той чи інший запит. Так не має бути. Будь-який судновласник або менеджер компанії повинен мати вільний доступ до будь-якого чиновника. Ще краще — діджиталізувати цей процес, повністю відійти від особистого спілкування. Це — гарантія швидкості та боротьба з корупцією.

Інший приклад — дипломування моряків. Подані ними документи комісія має розглядати у максимально короткий термін! Чиновник не повинен починати свою роботу з кави, а потім кавою й продовжувати. Мовляв, я зараз посиджу, перекурю, пару документів розгляну, потім знов перекурю. Чиновник має чітко відпрацьовувати свій робочий час. І робити це в інтересах клієнта. А не розглядати державну службу як підприємництво, не бути таким собі ФОПом, що працює виключно на себе.

Які ще задачі стоять перед вами?

— Імплементація європейських нормативів. Це важливий напрямок роботи. Розумію, що про це говорять роками, процес не швидкий, є певні процедури, певні узгодження… Але я переконаний, що саме зараз маємо вікно можливостей для просування України на міжнародному рівні для інтеграції до європейської та світової спільноти. Україна йде до Євросоюзу, і на цьому шляху не можна зупинятися. Саме зараз про нас знають, нас бачать, нас чують. І сьогодні це моя ділянка фронту. Я сприймаю це так і зроблю все залежне від мене для Перемоги.

Репосты:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *