Чи може суд зобов’язати судновласника внести кошти на депозитний рахунок суду?

Перший судовий прецедент

Як відомо, арешт морського судна є найефективнішим заходом забезпечення морських вимог у спорах, що виникають із торговельного мореплавства, оскільки судну забороняється вихід з акваторії порту, що унеможливлює його подальшу експлуатацію судновласником до моменту врегулювання спору або надання іншого виду забезпечення.

Однак у ніч з 23 на 24 лютого 2022 року у морському порту Чорноморськ стався безпрецедентний випадок — вперше арештоване іноземне судно самовільно покинуло акваторію порту.

У цьому матеріалі пропонуємо вашій увазі розглянути цей цікавий «свіжий» кейс із практики юридичної фірми «АНК», зокрема, як розвивались події після втечі судна з-під арешту, яких заходів було вжито позивачем для забезпечення своїх вимог та як на це зреагував український суд.

Фабула справи

23 лютого 2022 року Господарським судом Одеської області за заявою українського вантажоодержувача, який має чинну морську вимогу до іноземного судновласника у зв’язку з псуванням вантажу спричиненого неконтрольованим потраплянням морської води до трюмів судна та її контакту з вантажем, який перевозився морським сполученням з Китаю до України, у присутності представника судновласника було накладено арешт на судно Bedford Castle (IMO 9189926, прапор – Панами), яке на той момент знаходилось в акваторії морського порту Чорноморськ (скріншот №1)*.

Скріншот №1

Ухвала суду була негайно спрямована до капітана Чорноморського порту.

У ніч з 23 на 24 лютого 2022 року вказане судно, яке знаходилось на якірній стоянці Чорноморського порту самовільно знялось з якоря та покинуло акваторію порту, а також територіальне море України.

При цьому, судно на зв’язок з портовою владою не виходило, а коли прикордонникам його все ж таки вдалось встановити та нагадати капітану, що вихід з порту заборонено, останній обмежився посиланням на нібито наявність хворих на COVID-19 на борту судна та отриманням інструкцій судновласника про терміновий відхід до Варни (Болгарія).

Слід відмітити, що вищезазначені події відбувались за декілька годин до початку військової агресії росії проти України.

Склалася ситуація за якої de jure арешт судна існує та є чинним (ухвала не була оскаржена, позов поданий та провадження по справі відкрито), а de facto такий арешт у зв’язку із втечею судна з акваторії Чорноморського порту більше не здатний забезпечити вимоги позивача, а також не дозволяє останньому вимагати його арешту в іншій юрисдикції, оскільки це прямо заборонено Брюссельською конвенцією про арешт суден 1952 року.

Водночас, з відкритих джерел, зокрема, з сервісу відстеження суден Marine Traffic було очевидним, що судновласник, не дивлячись на зухвале невиконання ухвали українського суду, продовжує безперешкодно експлуатувати його у своїй комерційній діяльності (див. скріншоти №№ 2-3), що в свою чергу створило обурливий дисбаланс у спірних правовідносинах та взагалі небезпечний для морської практики прецедент, який не міг бути залишений без належної правової відповіді.

Скріншот №2

Скріншот №3

Тому, позивач скористався своїм правом на подачу клопотання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим, у якому просив суд замінити арешт судна на зобов’язання судновласника внести на депозитний рахунок суду кошти у розмірі позовних вимог на суму більше 871 тис. доларів США та винести окрему ухвалу стосовно невиконання капітаном судна ухвали суду про арешт, яку скерувати органу досудового розслідування для вжиття заходів із притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

Реакція суду першої інстанції

Розглянувши клопотання позивача, Господарський суд Одеської області відмовив у його задоволенні мотивуючи це тим, що згідно ч. 4 ст. 143 ГПК України такий вид забезпечення позову, як внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в справах про стягнення грошової суми, можливий лише за зверненням відповідача (іншої особи), а позивач обмежений заходами забезпечення позову передбаченими ч. 1 ст. 137 ГПК України**.

Що стосується окремої ухвали, суд також не знайшов підстав для її винесення у зв’язку з нібито не доведенням вчинення капітаном судна умисних дій щодо невиконання ухвали суду.

Отже, знову-таки, арешт судна залишався в силі, проте очевидно за наявних обставин не міг забезпечити вимоги позивача, а тому не погодившись з висновками суду першої інстанції та вбачаючи наявність допущених порушень норм процесуального права, ухвала була оскаржена позивачем в апеляційному порядку.

Прецедент від суду апеляційної інстанції

19 вересня 2022 року Південно-західним апеляційним господарським судом була частково задоволена апеляційна скарга позивача та арешт судна був замінений на зобов’язання іноземного судновласника внести на депозитний рахунок Господарського суду Одеської області грошових коштів у розмірі більш ніж 871 тис. доларів США або в її еквіваленті у національній валюті України гривні***.


В частині заміни заходу забезпечення позову Суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

  • мають місце виключні обставини у спірних правовідносинах, зокрема, невиконання відповідачем ухвали про арешт судна;
  • саме на державу покладається обов’язок вжиття у межах компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
  • відповідач мав право звернутись з заявою про заміну арешту на інший захід, в т.ч. внесення коштів на депозит, однак у зв’язку з невиконанням ухвали про арешт не зацікавлений у цьому;
  • внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду також є заходом забезпечення позову у розумінні ст. 137 ГПК України, який враховуючи грубе невиконання ухвали про арешт судна, має бути вжитий по відношенню до відповідача;
  • оскільки ухвала про арешт, яка набрала законної сили та є обов’язковою на всій території України виконана не була і арешт відповідно до норм Брюссельської конвенції про арешт суден 1952 року не може бути повторно накладено за тією з самою морською вимогою, то у даному спорі має місце порушення прав та інтересів стягувача – позивача, який очікував від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення у вигляді накладення арешту;
  • з аналізу норм міжнародного та національного права, вбачається, що клопотання позивача про заміну одного заходу забезпечення іншим є цілком обґрунтованим та доведеним, а зобов’язання відповідача внести відповідні грошові кошти на депозит суду, у даному випадку є саме тим заходом, який здатний забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Отже, суд апеляційної інстанції погодився з доводами позивача (апелянта) про те, що перелік заходів забезпечення позову, визначений у ч. 1 ст. 137 ГПК України не є вичерпним, оскільки у п. 10 вказаної норми допускається застосування інших заходів у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, ратифікованими Україною (в т.ч. Брюссельською конвенцією про арешт суден 1952 р.).

Суд апеляційної інстанції також адекватно сприйняв доводи апелянта про те, що внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду є видом забезпечення позову, що також не заперечувалось і відповідачем. А тому враховуючи, що за Брюссельською конвенцією, арешт може бути знятий під заставу у розмірі, визначеному судом за відсутності угоди сторін про інше, такий депозит можна вважати свого роду заставою, що в цілому узгоджується з нормами як національного, так і міжнародного права.

Водночас, колегія суддів, в даному випадку, не вбачала правових підстав для постановлення окремої ухвали, передбаченої ст. 246 ГПК України, зважаючи на те, що суд як першої так і апеляційної інстанції позбавлені процесуальної можливості самостійно встановити наявність або відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого КК України. При цьому, суд апеляційної інстанції роз’яснив позивачу його право самостійно ініціювати кримінальне провадження за фактом невиконання законного судового рішення.

Висновки

Рішення українських судів будь то ухвала, постанова, судовий наказ чи судове рішення є обов’язковим та кожний факт його невиконання має знайти належну правову відповідь!

Завдяки прогресивному підходу Південно-західного апеляційного господарського суду, у цій справі вдалось домогтись недопущення зневаги до українського правосуддя, безкарності за такі дії та створення небезпечного прецеденту у морських справах, яким, нажаль, могла ознаменуватись ухвала Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні заміни заходів забезпечення позову та стати спонукаючим фактором для інших судновласників до аналогічного ігнорування законних судових рішень про арешт суден.

Водночас, висновки апеляційного суду підтверджують, що позивач не обмежений заходами забезпечення позову, які перелічені у ч. 1 ст. 137 ГПК України та вправі вимагати застосування інших заходів, які передбачені законодавством України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, в тому числі вимагати зобов’язати іноземного судновласника внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі своїх позовних вимог навіть якщо він сам не звернувся до суду з такою ініціативою.

* Ухвала Господарського суду Одеської області від 23.02.2022 р. по справі № 916/477/22 — https://reyestr.court.gov.ua/Review/103562208

** Ухвала Господарського суду Одеської області від 01.06.2022 р. по справі № 916/548/22 — https://reyestr.court.gov.ua/Review/104602839

*** Повний текст постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 р. по справі № 916/548/22 — https://reyestr.court.gov.ua/Review/106377632

Репосты:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *